Б Е С І Д А
«Калина – символ
України»
Який кущ наймиліший
для серця українця? Народ на це відповів так: «Нема цвітку на всім світку, як
на тій калинці». По всіх українських усюдах цвітуть калинові кущі. Саджали їх
біля колодязів, щоб вода була здоровою і смачною, поруч із застільними вікнами
відразу після завершення будівництва оселі. На початку зими, коли в сірих холодних
сутінках журилися села, червоні грона гордої калини звеселяли серця селян,
наповнювали їхні душі спокійним чеканням світлих змін. Недаремно калину
називали в народі «гордовиною» - вона була прикрасою, гордістю зимового
українського садка. «не ламайте калину, бо накличете мороз», - попереджала мати
дітей, які влаштовували свої забави під калиновими кущами. Але саме після
приморожування плоди калини втрачали свій гіркий смак. Після перших морозів їх
охоче вживали і старі, і малюки. З калинових ягід готували начинку для пирогів
– «калеників», киселі – «калинники», настойки – «калинівки», приправи до
м’ясних страв. Майже в кожній селянській родині калину застосовували при
простудах. Бабусі завжди пропонували неслухняним онукам, які морозної пори на
вулиці «наловили дрижків», гарячі цілющі калинові напої з медом.
Весною калина білим
цвітом квітує. А восени червоні ягідки дарує. Квітне і плодоносить калина в
луках і садочках, виграє калинове диво зелено-біло-червоними барвами у
прислів’ях, піснях, казках і легендах. Звідки взялася калина? Розповідають, що
колись напали на українське село вороги. Дівчина-красуня, яку схопили
бусурмани, вирвалася і почала тікати. Але раптом розірвалося її червоне намисто
і розсипалися по землі яскраві намистинки, з яких через деякий час і
повиростали калинові кущі.
Калина – це спомин
про домівку, пам'ять про рідну матір, її турботу і пестливі руки. «Ой у лузі
калина з квіточками, наче матуся з діточками», - кажуть у народі. Вважалося, що
в сім’ї, де зберігається калинова сопілка, обов’язково народиться хлопчик.
Зроду-віку калина
була символом дівочої краси, кохання, вірності. Восени дівчата ходили на луки
«по калину». Біля першого знайденого ними калинового куща вони водили танки.
Зриваючи ягоди, примовляли: «Поможи калинонько, бути в парі з миленьким». Якщо
під стріхою селянської оселі висіли калинові грона, це означало, що в хаті є
відданиця і можна засилати сватів. Калину вплітали у вінки, нею прикрашали
весільні короваї.
Калинові кущі часто
саджали на могилах. «Та висип же, мила, високу могилу, та посади, мила, червону
калину», - співали козаки.
Схиляються червоні
кущі в луках і на козацьких могилах – журиться, сумує Україна. Та знову і знову
її безмежжям лунає: «А ми тую червону калину підіймемо, а ми нашу славну
Україну, гей, гей, розвеселимо!»
Б Е С І Д А
« Наша Вітчизна –
Демократична Україна »
МЕТА: поширити знання
гуртківців про край, де вони народилися і живуть. Розвивати вміння дітей
використовувати раніше набуті знання. Виховувати почуття любові до рідної
країни, гордості за її людей.
Благословен той
день і час,
Коли прослалась
килимами
Земля, яку сходив
тарас
Малими босими
ногами.
Наша славна Україно,
Наше щастя і наш рай!
Чи на світі є країна,
Ще миліша за наш край!
І в щасливі й злі години
Я живу для неї.
На Вкраїні й для Вкраїни –
Матінки моєї.
В ст..1 Конституції
України записано: «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна,
правова держава».
Наша держава існує
як рівна серед інших держав, вирішує внутрішні справи, бо вона суверенна і
незалежна.
Народ бере участь у
керівництві державними справами, отже, наша держава демократична.
Держава створює всі
умови для життя людини, дбає про всіх своїх громадян, бо є соціальною державою.
Україна – наша
ненька, це отча земля, рідний край, де ти народився.
Простір землі, яку
заселяють українці, такий великий, що аби перетнути його пішки із заходу на
схід, потрібно йти 90 днів, долаючи щодня 30 кілометрів. Сусідами України є
поляки, чехи, угорці, румуни, болгари, білоруси, росіяни – це на суші. А Чорне
море розділяє нас з турками. Україна – одна з найбільших європейських держав.
На території України проживає понад 110 національностей.
Найбільшим містом є
столиця – Київ.
Перша школа була
відкрита у 988 році. Найпоширеніші імена України Іван і Ганна. Перший
автомобіль з’явився 19-6 року в м. Львові. Найменше дерево – туполиста верба
(висота 12см).
Найбільша цінність
– це люди. Українці – прекрасні люди зі своїми звичаями, легендами, казками.
28 червня народ
України відзначає річницю прийняття Конституції України.
Конституція –
Основний Закон держави, де записано його суспільний та державний механізм.
Вікова мрія нашого
народу про волю здійснилася 24 серпня 1991 року. Після всенародного референдуму
Україна проголошена вільною, незалежною, самостійною.
Пригадаймо
прислів’я про рідний край. Як ви їх розумієте?.
Рідний край –
земний рай.
Кожному мила рідна
сторона.
За рідний край –
хоч помирай.
Що країна , то
родина.
Любов до
Батьківщини це ще й любов до рідної мови. Для кожного народу дорога його мова,
а нам, українцям, найближча до серця – українська. Вона ніжна, співуча,
мелодійна.
У ст.. 20
Конституції записано: «Державними символами України є Державний прапор України,
Державний герб України і Державний гімн України».
Кожна держава має
свої символи. Наша держава має такі символи:
1). Золотий тризуб
на блакитному тлі – символ влади, це частина корони, яку носили київські князі.
Він зустрічається ще з часів Київської Русі, зокрема, на монетах київського
князя Володимира Великого.
2). Національний
прапор – це синьо-жовтий прапор. Жовтий колір – колір хліба, життя, а блакитний
– колір неба, води, миру. Наш стяг – пшениця на полях під голубим небесним
зводом.
3). Національний
гімн України – це урочиста пісня, символ нашої єдності, яку більше століття
тому написали поет П. Чубинський та композитор М. Вербицький.
Слова гімну вперше
були надруковані у 1891 році.
У ст.. 65 записано:
«Захист Вітчизни, її незалежності та територіальної цілісності, шанування її
державних символів є обов’язком громадян України».
Щоб зберегти
державу та її символи, треба всім нам любити Україну, тоді нас ніхто не
переможе.
За синє небо,
За жовте колосся
Боротися треба,
Щоб краще жилося.
Керівник гуртка: Лисак Н.А.
Батьки і діти
Виховні бесіди для батьків
Батьки і діти
— це любов і сльози,
Це вічне щастя і одвічний біль. Це — сонце і тепло, сніги й морози, Мед на вуста й на вічні рани сіль. Як на троянді — колючки і квіти, Так і в житті є радість і печаль. Високі мрії й дуже різні діти... Чомусь таке трапляється, на жаль. Всім хочеться все мати в ідеалі, Причому водночас і без зусиль. Щоб щастя без труда і без печалі Пливло саме у руки звідусіль. Та у житті такого не буває Й запам’ятати треба в чому річ: Зоря щаслива лиш тоді засяє, Якщо трудитись будеш день і ніч. А діти — це і щастя, і турбота, Відповідальність і тривога теж. Без відпочинку й вихідних робота, Любов така, яка не має меж! |
Батьки
і діти — різні вікові групи і між ними в усі віки траплялись непорозуміння, бо
старшим здається, що вони все знають і від своїх нащадків вимагають
незаперечного виконання всіх канонів, які вони створили у цьому світі. У
старших є досвід і мудрість, яких вони набули, набивши на лобі не одну і не дві
ґулі. І їм обов’язково хочеться, щоб молоді вчились на чужих помилках, а самі
помилок не робили і не набивали болючих гуль на своїх лобах. А молодим хочеться
простору для польоту і вони летять у світ довірливо і невпевнено, роблячи ці
помилки, щоб набути свого досвіду і своєї мудрості. Та й час постійно
змінюється, відкривається людині нове бачення світу, своя мудрість, сучасна
мораль та інші горизонти. Старші хочуть постійно оберігати, а молоді —
позбутися опіки. Тому і виникають часто між батьками і дітьми різні
непорозуміння. Та все це ще нічого. Завжди можна знайти компроміс, щоб були і
«кози цілі, і вовки ситі». Але найстрашніше те, що часом стосунки між батьками
і дітьми заходять у глухий і темний кут, з якого ніхто не може , а скоріше не
хоче, знайти виходу. І в основі цих подій лежить зло, ненависть, заздрість,
безпросвітна лінь, ненажерливість, словом, усі смертні гріхи людського буття,
які поглинають найкращі почуття людини. І тоді нема в душі щирості, ласки,
доброти, ніжності і найбільшого — великої людської любові, яка змінює людину і
світ на краще. А затим приходить біда дорослим і дітям.
Людині
треба вчитись бути мудрою, щоб уміти своєчасно змінити гнів на милість,
простити і по-іншому глянути на ті обставини, в яких вона опинилась.
Людині
постійно потрібно вчитись жити між людьми, вдосконалювати свій характер,
плекати паростки любові і доброти. І це стосується як молодих, так і старших. А
молоді батьки, які тільки-тільки зустрілись зі своїми новонародженими дітками і
ще не все уміють, і не все знають, повинні багато читати, звертатись до науки
педагогіки та психології і придивлятись та прислухатись до вічної народної
мудрості щодо виховання своїх дітей, щоб виростити їх добрими та мудрими,
люблячими та щирими, розумними та сміливими, і головне — здоровими душею і тілом,
бо поки діти малі — все залежить від батьків. Що закладуть батьки у серце і
душу дитини, такою вона і піде у білий світ. А світ наш складний і
багатогранний, у ньому нелегко знайти свою стежину, щоб прожити життя в
гармонії з природою і людьми, щоб виконати головну місію, з якою людина
приходить на Землю — нести у світ доброту і любов. Тому мені хочеться
поговорити сьогодні саме про виховання дітей у сім’ї, у тому наймилішому,
затишному і теплому родинному гніздечку, з якого усі ми вилетіли у свій час.
Брехнею світ
пройдеш, а назад не вернешся
бесіда
Мета: ознайомити
з народною мудрістю про чесність і брехню. Виховувати у дітей бажання і потребу
бути чесним і завжди говорити правду.
Дитина жити починає,
Іде в життя, у дивний світ.
В житті — усякого буває...
Дитині ж зовсім мало літ.
А тут негладко все кладеться,
І покарання, мабуть, ждуть.
Невже брехати доведеться?
Ну, що робити? Як же буть?
|
Діти, пригадайте, чи доводилося вам бути
перед таким вибором: сказати гірку правду чи солодку брехню, аби не бути
покараним за свої витівки, погані вчинки? (Діти наводять приклади з власного життя.) Скажіть, чи
доводилося вам говорити неправду? Чи хтось помітив це? (Відповіді дітей.) Чи вам
подобається людина, котра говорить неправду, постійно обманює? (Відповіді дітей.) Звичайно, ніхто
не любить, коли йому говорять неправду, обманюють. Адже брехня, як те гостре
шило, а шила в мішку не сховаєш, воно обов’язково десь вилізе. У народі кажуть:
«Брехня стоїть на одній нозі, а правда — на двох», «Правда, як олія, скрізь
вгору спливає». Як ви розумієте зміст цих приказок? (Відповіді дітей.)Так, олія легша за воду, а тому спливає вгору, а
от правду іноді буває дуже важко сказати. І це з олією не порівняти. «Правда і
з дна моря випливає, а неправда потопає» — кажемо, бо знаємо, що рано чи пізно
правда все одно випливе. А от як потім дивитися людям у вічі? Сильна людина
говорить правду, хоч як нелегко це буває. Завжди треба пам’ятати: «Все
минеться, а правда залишиться». Це чесна і порядна людина. Вона керується
мудрою приказкою: «Правда світліша за сонце». І душа такої людини така сама
світла, як і сонце.
А от у людини зі слабкою волею страх
перед покаранням переважає над здоровим глуздом. Вона придумує правдоподібну,
на її думку, брехню і буде клястися, що так воно й було. Можливо, йому спочатку
й повірять, але правда завжди випливе рано чи пізно. І як тоді тій людині
дивитися у вічі мамі, татові, вчителеві чи товаришам? І той, кому хоч раз
вдалася безкарна брехня, той і вдруге, і втретє говоритиме неправду і падатиме
все нижче і нижче. Бо хоч брехня і чорна, та солодка, як мед. А от правда, хоч
і світла, як сонце, проте гірка, як полин. Як ви гадаєте, що чекає брехливу
людину в житті? (Відповіді дітей.) Чи
хотіли б ви мати брехливого друга? (Відповіді
дітей.) Звичайно, ні. Гадаю, що не кожен з вас хотів би чути про себе
і всю правду. Нещирі друзі правди не скажуть, а будуть потурати вашим недолікам
і поганим рисам, лише б бути з вами. Але хіба це друзі? «Не той друг, хто медом
маже, а той, хто правду каже» — каже народна мудрість, хоча не кожному і не
завжди приємно слухати про себе, бо правда очі коле. Тому нерідко і сваряться
діти між собою, через те, що не хочуть чути гіркої правди, розлучаються зі
справжніми людьми, втрачають найцінніше в житті — щиру дружбу. Але там, де закінчується
правда, закінчується і дружба: «Брехень багато, а правда одна» і «Не на брехні
світ стоїть, а на правді». Тому треба прислухатися до тієї одної правди і
робити висновки, для того щоб бути морально стійкою і духовно багатою людиною.
Недаремно народна мудрість каже: «Брехнею світ пройдеш, а назад не вернешся».
Як ви розумієте це прислів’я? (Відповіді
дітей.) Звичайно, дехто подумає, що можна збрехати одному, другому, бо
ти цих людей більше не побачиш, не зустрінешся з ними... Але ніхто не може знати
наперед, що кого чекає. І от уявіть собі, що ви говорили неправду, обмовляли, а
тепер змушені повернутися до тих людей... Чи легко вам буде переступити через
свою брехню? Гадаю, ви нізащо не захочете повертатися до тих людей і до того
місця, де жили брехнею? А якщо й повернетеся в разі необхідності, то вас
зневажатимуть люди і ніколи не пробачать брехні. Чи зможете ви жити серед
них? (Відповіді дітей.) А
тепер поміркуйте: що ви робите добре, а що — погано; живете правдою чи брехнею?
І чому вам інколи хочеться обов’язково сказати неправду, щоб прикрасити своє
життя, щоб бути кращим, ніж ви є насправді? Чи не від заздрості вам хочеться
збрехати про те, чого у вас нема? І чи потрібна комусь ваша брехня? Ось про це
ви напишіть на аркушах паперу, не підписуючи їх. Таким чином ви виллєте все те,
що у вас на душі, і вам стане легко і просто, а своїх помилок ви більше не
будете повторювати, щоб не бути такими, як про них люди кажуть: «Він не дихне,
як не брехне». (Діти пишуть.)
А
тепер нехай кожен з вас висловить свою думку про правду і брехню. (Діти висловлюють свої думки.)
Немає коментарів:
Дописати коментар